Mobile Menu

Про безвіз

by Концепт, 11/06/2017

Невже сталося? От зараз скажуть, що це нічого не змінить. Всі, хто міг, і так їздили, хто не міг – і так не поїде. І це ж треба було стільки крові через нього пролити. “Проблем у нас інших немає”…

Рівно рік тому я мала вперше виїхати в незвідану культурну Європу. Вийшло так само, як і з безвізом – довелось відкласти. А сьогодні здається, що та перша поїздка – як перший секс. Мрієш, уявляєш, як і коли то воно буде. І солодко, і моторошно. І як, мабуть, пощастило тим, хто вже пережив. А потім отримав, чого хотів, та заспокоївся.

І найбільш яскраве враження, яке лишилось після поїздки – сором та приниження. В принципі, і з першим сексом так буває… Години, простояні на кордоні, то дрібниці. Про що не розповідають – про пустельну тишу, яка підводить Польщу до української території. Може, то ми в Прип’ять їдемо? Чи це декорації до фільму про лангольєрів? А ні, то ж ми в Україну повертаємось! Шість чи вісім дорожніх смуг, і від горизонту до горизонту – анікого. Жодна зайва людина з усієї великої Європи не заїде випадково в наш бік, аби постояти три години на границі. В їхньому розпорядженні весь континент до цієї умовної межі – їдь куди хочеш! Пролітай країни, не скидаючи швидкість!

Наш кордон – це тягар жорстокої недовіри до України, яку нам лишив совєтський союз. Кожну людину, мов прокажену, перевіряють. І через недобрі очі тих церберів увесь світ дивиться на українця з підозрою.

Саме від цього має врятувати безвіз, хоча б формально. Прикордонники довго будуть звільнятись від старих звичок, як поліція від нальоту міліції. Історія України – це розповідь дитини з поганої родини, яка отримала шанс пробитись в хорошу компанію. А чи скористаємося ми тим шансом правильно, чи нас ганебно виштовхнуть – наша відповідальність. Та не буду про сумне – про це всі інші напишуть. А від мене – в добрий путь!

Олеся Аббясова

Коментарі

коментарів

Зацікавила стаття? Розкажи про неї друзям! Facebooktwittergoogle_plus