Mobile Menu

Ярослав Стеценко: Моя творчість – це рок-н-рол

by Концепт, 22/04/2017

Ярослав Стеценко – 28-річний киянин з технічною освітою і незвичайним баченням оточуючого світу. Його картини мають свій стиль, вони об’єднують художню проникливість та математичну точність. Він разюче вирізняється серед українських художників, і на те є пояснення. Ярослав навчався художній грамоті самостійно, опановуючи техніки найцікавіших світових митців. Він експериментував та набивав свої гулі, намагаючись знайти візуальну мову, співзвучну з внутрішнім настроєм.

То як і чому людина раптом стає митцем?

Питання настільки незручне, що його можна порівняти з темою народження дитини. За словами Ярослава, творчість жила в ньому завжди, але цинічна реальність, умовності, соціальні обов’язки взяли гору, змусили поступити на практичну технічну спеціальність. І потреба творчої реалізації застигла в очікуванні слушного моменту.

Я завжди був художником, я ним народився. І в один момент я вирішив не обманювати ні себе, ні інших. Вирішив бути тим, ким я себе відчуваю. Я просто достукався до самого себе. Я дав дорогу тому, що в мені було.

Талант живе своїм життям, навіть якщо ми його не усвідомлюємо. Коли Ярослав випадково знайшов свої дитячі малюнки, він був вражений майстерністю виконання. Від перших розмальовок до шкільного портрета Леніна – зараз досвідчений митець високо оцінює результати своїх творчих забавок, і щиро дивується, чому батьки та вчителі за вуха не відвели його в художню школу.

Щойно Ярослав отримав свободу діяльності, життя саме почало розставляти пріоритети. Вчорашній студент заснував власний бізнес – затишну київську кав’ярню, яка давала час та фінанси для творчості. Це лише початок, тому свої експерименти він нікому не показував. Але вже відчував, що малювання вимагає більшої уваги, аніж хобі після роботи.

Згодом Ярослав продав кав’ярню, роздав і розпродав своє майно та скористався фінансовою незалежністю, щоб розібратись в собі. Він подався до Індії, аби зрештою повернутись в Київ новою людиною – художником, який має чіткий та глобальний план розвитку власної творчості та української культури. А може не новою людиною? Можливо, він повернувся на свій початковий шлях, аби займатись справою, яка даруватиме задоволення і внутрішній спокій.

Подорож до екзотичної республіки тривала лише кілька тижнів, та вона дозволила новим поглядом оцінити життя в Україні. Змусила усвідомити, як насправді багато ми маємо, в матеріальному та духовному сенсі.

Ми живемо в тисячу разів багатше, ніж люди в Індії. Там інваліди костилів не мають.

З чого все почалось?

Перша персональна виставка відбулась в травні 2016 року в галереї Митець. Це вже були полотна, створені свідомо та цілеспрямовано. Свої найперші етюди митець знищив через невдоволеність ними. Зараз художник навіть жалкує про скоєне, але той час і ті ресурси мали бути витрачені, дарма що їх втілення ніхто не побачить. Помилки мали бути скоєні, аби принести необхідний досвід.

Картини, які Ярослав демонструє на виставках сьогодні, він без вихваляння називає закономірним наслідком поступового розвитку.

Талант – це 1%, а 99% – це праця.

 Аби досягти необхідного результату, художник щодня витрачає близько 14 годин. Інколи залишає робоче місце, лише коли натхнення перемагають голод, втома та їдкі випари фарби.

Аби приїхати до Києва, довелось 2 години руки відмивати, – сміється  Ярослав та демонструє кисті, на яких досі видно темні плями впертої фарби.

Він може навіть забути поїсти чи поспати, але в будь-яку мить він точно знатиме, що потрібно зробити: який колір обрати, якого пензля взяти. Ярослав називає це туманом.

Це особливий стан. Коли є лише я і картина.

Як потрібно працювати?

Це ж як треба себе мучити, аби так виснажливо трудитись? – Спитаєте ви. Але жодна література з тайм менеджменту і навіть збірка мотиваційних цитат не дадуть на це відповідь. Весь секрет у щирому захопленні своєю справою.

Я себе ніколи не змушую. Якщо буду змушувати – нічого не вийде. Навпаки, я не поспіваю за своїми ідеями. Доводиться працювати по 14 годин, і то не вистачає на все, що хотів. Зараз я на тому рівні, коли я мислю не окремими сюжетами, а цілими концепціями. Тільки й встигай робити!

 Такі концепції Ярослав називає частиною великого плану, який веде художника за собою, а свої полотна він вбачає як окремі фрагменти пазлу. Для його остаточної реалізації митець мріє зібрати команду помічників-однодумців і заснувати Оркестр, за аналогією з Фабрикою Енді Уоргола.

Ми будемо працювати над чимось насправді вражаючим, насправді важливим. Над тим, що дасть справжній культурний поштовх для людей. Хочу створити щось настільки круте, щоб поряд з нашою працею люди плакали добрими слізьми.

 Звісно, творче життя – не лише задоволення. Щоб зловити свій кайф, Ярославу недостатньо просто завершити роботу. Результат має перевершувати очікування, і йому це вдається чимдалі частіше. Все завдяки постійній праці та підтримці найкращого друга і компаньйона – старшого брата. Доки художник творить, організаційними процесами має займатись той, хто володіє відповідним досвідом та навичками.

Як зрозуміти стиль, обраний художником? Ці чіткі форми та кольори, абстракції, яким митець приділяє чимало часу. Ярослав ніяк не пов’язує це зі своєю технічною освітою, вважає наслідком творчого розвитку. Чим простіше – тим краще, – ледь не наслідує Малевича молодий художник.

Все зайве відсікається. І лишається та чиста манера нанесення, над якою я працював. Вона не відволікає від сюжетів та образів. Не заважає відчувати.

Як зрозуміти мистецтво?

Чи прораховує художник свій твір? Звісно, в певному сенсі. Створення картини – працемісткий обряд. Обрати ідею, створити ескіз, купити підрамок і підготувати його до малювання, продумати кольори, – підготовчий процес може зайняти кілька днів. Але сама творчість правил та обмежень не терпить.

Це не якась догма. Якщо я просто зараз захочу щось ляпнути на стіну – я це зроблю, і зроблю з посмішкою. Коли в мистецтві є чіткі правила – це вже несправжнє мистецтво.

Ба більше, Ярослав стверджує, що ніколи не прислухається до того, який попит та які ціни пророкують для його картин. Головне робити так, як автор відчуває.

Я малюю серцем, а не розумом.

Також є поширена хибна думка, що майстри абстракції не надто дужі в класичних художніх стилях. Аби довести протилежне, Ярослав дістає телефон та знаходить фото своєї ранньої картини – чорно-білого коня, намальованого маслом з виключною точністю. Такий твір не кожному випускнику академії довірять, а тут колишній аматор впорався з першої спроби. Загалом, вміння та бажання писати в різних стилях не суперечать одне одному, а лише доповнюють, подібно до різних жанрів музики.

Є класика. А моя творчість – це рок-н-рол.

Що далі?

Саме так часом пояснює свої праці художник. А що далі? Плани на майбутнє у автора грандіозні. Повний концептуалізм, експерименти з інсталяціями, новими фарбами. Синтез різних напрямків. Головне, щоб глядачі змогли осягнути його замисли. На жаль, в Україні досі є чимала прогалина в розумінні сучасного мистецтва, тому доводиться порівнювати зі зрозумілими явищами.

Це все взаємопов’язано: рівень життя людей та рівень розуміння мистецтва. Українців потрібно долучати до сучасних напрямків, займатись просвітницькою діяльністю. Необхідно, щоб люди з самого дитинства мали змогу спілкуватися з культурою. Наразі наше мистецтво знаходиться на початковій стадії. Це – ембріон з надзвичайно великим потенціалом.

Подальший розвиток живопису та мистецтва загалом художник вбачає досить чітко та ділить його на три напрямки.

Перше: абстракція і нефігуратив, – непахане поле для українців. Друге: contemporary, тобто провокативне мистецтво без правил, з використанням надсучасних методів. Третє: стилізація в живописі. Але буде й елемент неочікуваності: обов’язково прийде хтось і зробить щось зовсім інше, і це буде круто.

Як допомогти українцям зблизитись з прогресивним мистецтвом? Ярослав пропонує хоча б подати приклад своєю діяльністю, надихнути до пізнання. Закликає створювати якісні твори та виносити їх на загальний огляд.

В нас надзвичайно багато талановитих людей. Наші митці не відстають, а часом навіть випереджають тих, хто за кордоном. Україна крокує в ногу з усім світом. Просто люди надолужують своє розуміння творчості.

 

Автор інтерв’ю Олеся Аббясова

 

 

Коментарі

коментарів

Зацікавила стаття? Розкажи про неї друзям! Facebooktwittergoogle_plus