Mobile Menu

In Silence: Арт-група Light створила куточок тиші в галереї SKLO

by Концепт, 14/02/2017

Автор: Елізавета Зеленюк

14-18 листопада у арт-просторі SKLO відбулася виставка In Silence. Роботи до неї створені арт-групою Light, що об’єднує 6 мисткинь, які для вираження себе в мистецтві використовують інтуїтивно-асоціативний метод. Light утворилася у 2015 році та вже провела у Києві 7 виставкових проектів. Цього разу тема – висловлення особистих переживань, які виникають у бурхливому ритмі життя і є зрозумілі кожному. Колаборація мисткинь, яка полягає у русі від персонального до спільного, втілена у скульптурній інсталяції Коло тиші.

Авторки виставки були першим випуском Школи сучасного мистецтва, яка на той час позиціонувала себе як експериментальний проект в галузі альтернативної художньої освіти. Мисткині невтомно розвиваються і поступово виходять на національний рівень. Нещодавно вони перемогли у ІІІ Всеукраїнському конкурсі Натана Альтмана, заснованому саме для таких молодих та наполегливих художників.

Створюючи арт-об’єкти, мисткині Light намагаються вийти за межі звичного і не бояться експериментувати. Уважно прислухатися до себе самої, а потім відтворити почуте, – один з наріжних принципів, за яким народжуються інсталяції та експозиції Light.

Виставковий проект In Silence у арт-просторі SKLO склали 3 зали. Перша відкриває гостю твори Євгенії Антонової, Альони Шибунової та Ольги Чекотовської. Простір навантажений змістом завдяки широкому спектру матеріалів: полотно, гіпс, папір, залитий смолою. Водночас кімната є ввідна, вона налаштовує глядача на тему пам’яті як ресурсу, до якого звертаєшся чи в який поринаєш у стані душевної тиші.

In Silence, арт-простір SKLO

Порив до пошуку спокою всередині себе вилився в інсталяції Альони Шибунової Знайти, загубити і знову знайти – серії із 3 гіпсових фігур округлої форми, які ніби закликають: тримай в собі, не розгуби. Мисткиня мала лише кілька хвилин, доки матеріал не застигне, аби сформувати фігури, які асоціюються у її свідомості з прислуханням до внутрішнього голосу.

Ці три експозиції – одна серія, тож я не мала наміру працювати спочатку конкретно з однією, потім з іншою, – розповідає Альона Шибунова. – Усе відбувалося якось одночасно, одне переходило в інше. Для мене цей твір, мов танець. Це застиглий рух, всередині і зовні. Мені хотілося легкості і чистоти форми. Я шукаю тишу всередині себе, адже дуже багато шуму навколо, і ось я перестаю себе чути. Це насправді дуже страшно, губляться орієнтири. Я то втрачаю тишу, то знаходжу. Тиша для мене – це ресурсний стан і мені хотілося якось зафіксувати його, посилити, матеріалізувати.

На стіні зали бачимо підставку з двома кольоровими листками паперу: списані, зім’яті, полишені на самоті. Це Записки Євгенії Антонової. Вони ідейно продовжують інсталяцію з гіпсу, адже тут особистість уже зосередилася на собі і згенерувала думки. Утім, деякі свої рефлексії, почуття, бажання часом краще залишати невисловленими, не виносити їх на загальний осуд, аби не спаплюжити чистоти. Варто сховати написане в шухляду, спалити або ж зім’яти і засклити смолою, щоб вийшли естетичні фігури. Так і вчинила Євгенія Антонова:

Я зобразила думки, почуття. Вони про різне, про все те, що відбувається, – каже мисткиня. – І водночас ці думки красиві, нагадують якісь квіти, щось таке, що застигає назавжди, що залишається всередині. Воно начебто назовні, так? Все написано, але водночас вже запечатано, немовби назавжди. Вже ніколи не можна буде прочитати, що там усередині. Я мала таку ідею – листи, написані до самої себе. А інсталяція вже сформувалася сама собою. Тут записані деякі мої секрети. Справжні, все чесно.

Євгенія Антонова, “Історія самотності”, 2016

Друга зала не менш навантажена змістом. Картини Євгенії Антонової та Юлії Захарової надають їй синього морського тону, водночас невелике живописне полотно Ольги Чекотовської Зібрати все схоже на полум’яний світлячок на холодному фоні. Через це мисткині назвали залу синьою з маленьким червоним акцентом. Також в ній розмістили скульптуру Альони Шибунової Лінії, яка, на думку автора статті, надає залі готичності, тож мінімалістичне Зібрати все – це певна нотка модерну в загальній стриманій експозиції.

Арт-група Light, проект In Silence, арт-простір SKLO

Сусід другої зали – підвіконня, уздовж якого вмостилися гіпсові фігури Альони Шибунової (Що рухає мною?), а в кінці – інсталяція з бетону і трави. Це твір Ольги Чекотовської, присвячений темі зв’язку між мертвими та живими. Його основа – жива трава, поміщена у коробку з бетонними гранями. На верхній плиті коробки ростуть квіти з дроту. Проект має чималу історію:

Цій роботі насправді рік. Приблизно рік тому у мене з’явилася перша думка, – розповідає Ольга Чекотовська. – Вона була про те, як нам, живим, уживатися з нашими мертвими. А потім була весна, квітень. Перші паростки пробивали землю. Сонце освітлювало цей новий початок життя. І мене тоді осяйнуло, що ніхто насправді не зникає з цього світу назавжди. Ми просто даємо нове життя ґрунту, траві і деревам. Ніщо нікуди не зникає, все просто переходить з живого в мертве, з мертвого у живе і так щороку, вже мільйони років, так буде завжди. Так, нам людям дуже важко переживати втрату близьких, порожнеча всередині залишається і навряд коли-небудь заповниться. Але якщо прибрати всі ці людські емоції, залишається єдиний і гармонійний круговорот життя і смерті. Мертві поять землю, щоб усе навколо жило. Ось так я їхала в маршрутці з усім цим смутком і порожнечею, розглядаючи гектари полів Київської області. У той же вечір вдома в Фейсбуці я прочитала вірш Жадана і прозріла, адже там майже кожен рядок про те, що ще пару годин тому крутилося в моїй голові. Тому і робота названа цитатою з цього вірша. Мертві роблять свою роботу. Головне – завжди пам’ятати про це і бути їм вдячним.

Ольга Чекотовська, “Мертві роблять свою роботу”, 2016

Підвіконня впирається в центральну стіну, на якій мерехтять темно-сині сфери. Від інсталяції віє відчуженістю, дротяні сфери нагадують про тему космічного, інопланетного. Всередині деяких з них знаходяться чорні голови манекенів, залиті парафіном, що надає твору моторошності. Інсталяція має назву Історії байдужості. Мисткиня Юлія Захарова розповідає, що робота присвячена темі втрати зв’язку зі своєю сутністю через стереотипи, що нав’язують нам з дитинства. Інші сфери є розірваними та порожніми. На думку авторки, вони ніби  звільнилися від нав’язаних штампів, знайшли те, до чого прагне наша душа:

З дитинства нас вчать, що не можна давати волю своїм почуттям. Не можна висловлювати свої емоції на людях, потрібно стійко витримувати неприємності, не відчувати душевних мук, не гнутися і не ламатися під будь-якими ударами долі. Увесь час ти повинен діяти і мислити як член соціуму. Тебе повчають і ти зовсім не розумієш, які в тебе почуття. Чи тобі це подобається, чи ні. Чи ти відчуваєш гнів, чи може, любов. Може, радість чи смуток. Тобі не пояснюють, що треба слухати свій внутрішній голос, слухати себе, відчувати. На тобі формується такий собі скафандр. Ти живеш у цьому скафандрі, а він усе наростає, наростає… Одного разу ти просто прокидаєшся і запитуєш себе: Хто я взагалі? Що я відчуваю? Чи я взагалі відчуваю хоча б щось? І звідки в мене всередині така порожнеча?

Юлія Захарова, “Історії байдужості”, 2016

У останній, великій залі розміщена серія робіт Ольги Антонової Пустота. Тиша. Щоб зобразити своєрідне блаженне забуття, мисткиня поєднує чорний, білий, сірий та синій кольори. Її картини – про місце, де можна увійти у стан спокою і невагомості, аби мислити спокійно, вільно. Художниця розповідає, що попереднє обмірковування твору для неї не таке важливе, головне – знайти час, аби уважно прислухатися до себе вже після завершення роботи, осмислити почуття, які охоплювали під час творчого процесу. Тоді розуміння задуму та назва проекту прийдуть самі.

На одній з картин – синьо-голубі, немов кришталеві, гори з гострими білими вершинами. Це наче відображення грізної, дикої, але водночас такої досконалої природи, в лоні якої можна віднайти себе.

 У мене є ціла серія робіт, присвячена горам, – розповідає мисткиня. –  Для мене гори – такий собі надихаючий фактор, символ пустоти та тиші. Коли знаходишся там, відчуваєш якийсь спокій, у голові мало думок. Тож можна звільнити свій розум та відчути тишу, яка в тобі є. Цю картину я намалювала за один чи два рази. Усе робилося швидко, емоційно.

Ольга Антонова, “Пустота. Тиша”, 2016

Увагу автора статті прикувала ще одна робота великої зали – Пам’ять Катерини Кубицької-Солдатової. Це серія білих полотен, які спершу понівечили довгими порізами, а потім зробили спробу знову зцілити, наклавши шви. Але рана залишилася. Твір може бути яскравою метафорою розірваності між особистостями, поколіннями, народами. Або ж символізувати рану всередині, уже задавнену і непомітну для інших, та, можливо, ще здатну кровоточити.

Робота була певним чином терапевтична, – розповідає Катерина Кубицька-Солдатова. – Я зробила все власноруч. Кожне полотно було ніби спогад, абстрактний і конкретний одночасно. Твір – відсилка до пам’яті,адже в ній завжди щось залишається, навіть робоча назва у твору була «Сліди залишаються». Але потім вона переросла у більш глобальну. Бо ж насправді ти пам’ятаєш усе: і рани, і шрами… Щось радісне, звісно, теж, проте частіше радісні події так не нівечать… Коли я писала коментар для Фейсбуку, у кінці додала, що треба завжди йти далі, вперед, не озиратися. Потрібно жити майбутнім. Рани лишилися, вони є, вони нагадують… Але треба жити далі.

Катерина Кубицька-Солдатова, “Пам’ять”, 2016

Продовженням теми розірваності, зцілення й відновлення є групова інсталяція мисткинь – Коло тиші. Вона складається з шести округлих фігур, об’єднаних колом. Коли підходиш ближче, розумієш, що це гіпсові форми колін художниць. Кожна з них вже висловила себе глибоко індивідуально, створивши власні роботи але, певне, це не кінцева мета. Кажуть, мистецтво – не лише пошук прекрасного, а й те, що може об’єднувати дуже різних людей. Коло тиші показує нам возз’єднання шести особистостей, які заглибились у себе, віднайшли індивідуальне і тепер рухаються до спільного, усвідомлюють себе та інших як частину чогось єдиного, незбагненного і вічного.

Арт-група Light, проект In Silence, арт-простір SKLO

Коментарі

коментарів

Зацікавила стаття? Розкажи про неї друзям! Facebooktwittergoogle_plus