Mobile Menu

Незламна: Фільм, який хочеться додивитись

by Концепт, 12/01/2017

Є такі фільми, за які страшнувато братись. Боїшся, що вони залишать важкий осад. А потім починаєш дивитись – а він знятий так добре, що вже не переймаєшся, чи доведеться решту дня провести в глибоких роздумах. Так сталось з “Битвою за Севастополь”.

Молоді українські кіношники (дебют режисера Сергія Мокрицького) спільно з російськими колегами та за підтримки 20th Century Fox СНД створили стрічку справді високого рівня. Фільм про війну вийшов якісний як екшн і як ідея. Він може скласти конкуренцію голлівудським історичним бойовикам. При цьому його приналежність нашій історії видно навіть з виключеним звуком. В ньому, без сумніву, є ідентичність.

Зазначу, що фільм розповідає історію реальної Людмили Павличенко. Зйомки здійснювалися у Києві, Севастополі, Одесі та Кам’янці-Подільському. Майже 80% команди, вся технічна база, а також постпродакшн — українські. Cцени з комп’ютерною графікою були створені українською компанією Postmodern. Так-так, це та сама компанія, яка забезпечує спецефектами Голівуд, але нам досі не вдавалось скористатись її послугами через брак коштів.

“Битва про Севастополь” розповідає про спільне героїчне минуле Росії з Україною, про сам Севастополь, який нині має химерну репутацію, як і решта Криму. До цих фактів кожен глядач має знайти своє ставлення. При цьому кінострічка не несе відвертої пропаганди на чиюсь користь. Погляди на війну збалансовані різними персонажами та подіями. Кіно одночасно засуджує та виправдовує кожну зі сторін. Усі вони – монстри-вбивці, і люди, які захищають своє життя, як вміють. Там німця врятували, там звинуватили Радянський Союз в жорстокості, тут насварили американців. Історія вдається до самокритики, лишає поле для роздумів. Через весь сюжет одне моторошне питання: замість кого воюють ті, хто йдуть у бій?

“Джентельмени. Мені 25 років. І я вбила 309 фашистських загарбників. Чи вам не здається, що ви надто довго ховаєтесь за моєю спиною?”

Ще, звісно, є антисексистська ідея. Нагадування, що неможливо розділити народ на слабких жінок та хоробрих чоловіків. Історія Людмили – це доля тих бабусь, які маршем йшли дев’ятого травня з орденами на грудях. Американці зняли чимало успішних фільмів, які героїзували жінок. Для нас це поки що не пахане поле, але початок видався добротний.

Що не сподобалось – це спосіб викладення сюжету. Ми починаємо в минулому, потім стрибаємо в далеке минуле, з нього – в ще більш далеке. Згодом мандруємо між цими двома рівнями, і це навіть виправдано. Але перша сцена, яка змушує почати розповідь, і в яку доводиться повернутись наприкінці – яка ж вона затаскана та замацана. Час вже оголосити цей прийом моветоном.

Що порадувало – автори втримались і не переборщили з “м’ясом”, наскільки це взагалі можливо за такої теми. І сексу не намішали –  справжнє диво. Ніяких брудних прийомчиків. Лише чиста ідея.

Олеся Аббясова

Коментарі

коментарів

Зацікавила стаття? Розкажи про неї друзям! Facebooktwittergoogle_plus