Mobile Menu

Марсіанин книга

Марсіянин: Шедевр, написаний аматором

by Концепт, 26/10/2015

Як часто вам доводилось читати книжки про просту людину, що завдяки своїй завзятості і розуму змогла подолати найгірші життєві обставини? Ой, мабуть частенько… Такого мотиваційного матеріалу вистачає аж через край, і все одно вони ваблять нас своїм позитивом.

«Марсіянин» – не виключення. Та я пишу про нього, бо ця популярна фантастика стала найкращим, що я прочитала в цьому році. В буквальному сенсі. Коктейль з доброго гумору, подорожей і несподіванок цілковито резонував з моїм душевним станом і поважно зайняв позицію в моєму серці. Відверто кажучи, на тлі переважно безглуздої писанини, що у нас зветься сучасною літературою, «Марсіянин» виявився ковтком чистого повітря. Хоча, якщо точніше, отруйного, сповненого червоним оксидом заліза.

Дочитавши до середини з нетиповою для мене швидкістю (у більшості випадків таку кількість сторінок я долаю за пару тижнів, але, схоже, в тому не моя провина), перетравивши об’єм інформації, що перевищив увесь куций курс астрономії в моїй школі, я задалась питанням: а хто в біса той автор? Червоний фоліант бестселера забитий, мов бармен татуюваннями, рекомендаціями читачів і написами типу «маст рід», «бест бук оф зе єр», і таким іншим. І жодного слова про автора. Окрім, звісно, його ім’я.

Хмм… Перше, що спало на думку, це письменник-аматор, можливо безробітний відчайдуха, що прожив усе життя, мріючи про космос і вивчаючи усю доступну інформацію, якої б вистачило на кілька дисертацій з астрофізики.

Потім моя матуся підкинула цікавеньку ідею, нагадавши історію, що трапилась з Льюїсом Керролом. Сподіваюсь, ви знайомі з його «Алісою в країні чудес»? Ця філософська казочка так вразила у свій час королеву Англії Вікторію, що вона наказала слугам знайти всі попередні твори казкаря. Результат затії її чималенько розчарував, бо замість фантастичних оповідань їй принесли кілька томів вищої математики.

О, диво! Істина виявилась прямісінько посередині між цими двома теоріями. Як розповідає інтернет, Енді Уір (Andy Weir) – програміст, який з дитинства захоплювався релятивістською фізикою, орбітальною механікою і космонавтикою. Автор не приховує, що він завжди був ботаніком і диваком, перечитав усього Азімова і передивився усього «Doctor Who». З малечку він брався за перо, мріючи написати фантастичне оповідання, та жодне з творінь не пережило оцінку найбільш безжального критика – його самого. Тож «Марсіянин», який побачив світ, коли Енді було близько сорока, став його дебютом. От такий сюрприз.

І воно було того варте. Так би мовити, не кількістю, а якістю. Розповідь про відчайдуху Марка Уотні стала одою життєвій силі, оптимізму і аналітичному розуму. Уотні не мав нічого, окрім своїх знань, гумору і небажання вмирати. Він знаходив вихід у абсолютно безвихідних ситуаціях і сміявся над собою, коли було не до сміху. Цю книгу необхідно виписувати замість антидепресантів, бо, почитавши її, мимоволі погодишся: «Хм, у мене все не так погано…». От, де справжні невдачі, справжня самотність. А він рухався далі там, де інші змирилися б і лягли вмирати.

Я дякую Уотні і автору за прилив мотивації. За динаміку розвитку подій, за безліч цікавої інформації. Окрема подяка за мінімум трагедії, за те, що роман в першу чергу лишився науковою фантастикою – без зайвих сліз, як в «Армагедоні». Ні тобі заплаканої жінки з дітьми, ні батьків, що без кінця хапаються за серце. Я не цинік. Ну, майже. Я просто за чистоту жанру.

Гадаю, не мине і півроку, як я перечитаю «Марсіянина» знову. І воно буде того варте. Must read.

Олеся Аббясова

Читайте далі про цікаві книжки українсько мовою.

Коментарі

коментарів

Зацікавила стаття? Розкажи про неї друзям! Facebooktwittergoogle_plus